Георгій Дмитрович Суворов народився у м. Саратов. Його батько, Дмитро Єгорович, воював на фронтах громадянської війни. Після демобілізації (1921 р.) переїхав до м. Єнакієво (Донецька область), а згодом до м. Макіївка, де працював на Петрівському металургійному заводі. Дитинство Г.Д. Суворова, хоч і не багато, проте було пов’язано з Донбасом, з Україною.
У 1928 році родина Г.Д. Суворова переїхало до м. Тула, де він вступив до Тульської середньої школи, а згодом продовжив навчання у Сталінській середній школі №2 (м. Сталінськ, нині Новокузнецьк). Після її закінчення з відзнакою (1936 р.) вступив до фізико-математичного факультету Томського державного університету і закінчив його за спеціальністю «математика» з кваліфікацією «математик» та правом викладання у вищій та середній школі у 1941 році.
Будучи студентом, Г.Д. Суворов вирізнявся працьовитістю, захопленістю та відповідальним ставленням до навчання, він став одним із найуспішніших студентів факультету та залишався таким протягом усіх 5 років навчання.
Г.Д. Суворов під час Другої світової війни
З 7 липня 1941 р. Г.Д. Суворов був мобілізований до РСЧА. З січня 1942 р. перебував на фронті у складі мостобудівного загону, потім служив у частинах водолазних робіт в Україні (р. Дніпро) та в Німеччині (р. Одер). У травні 1946 р. був демобілізований у званні старшого лейтенанта. За військову службу його було нагороджено трьома медалями.
З жовтня 1946 року Г.Д. Суворов навчався в аспірантурі Томського державного університету (ТДУ) за спеціалізацією «Теорія функцій комплексної змінної» під керівництвом професора Павла Парфентьєвича Куфарєва. Результатом науково-дослідницької роботи цього періоду стала кандидатська дисертація, присвячена теорії простих кінців послідовності областей, збіжних до ядра, захищена у 1951 році. В наступних наукових дослідженнях Г.Д. Суворов встановив деякі метричні та топологічні властивості, спільні для конформних, квазіконформних, гармонійних та інших відображень, що стало підґрунтям його докторської дисертації «Основні властивості деяких класів топологічних відображень пласких областей із змінними межами», яку було захищено в Інституті математики СВ АН СРСР у березні 1961 року та яка висунула Г.Д. Суворова до числа провідних фахівців у галузі теорії відображень. У 1961 року він був удостоєний премії ТДУ за наукову працю. У період із 1951 по 1966 гг. Г.Д. Суворов був асистентом, доцентом, потім професором та завідувачем кафедри теорії функцій Томського університету. Він пройшов послідовно всі щаблі вузівської викладацької діяльності.
Основні роботи Г.Д. Суворова присвячені різним питанням теорії функцій. У цій галузі йому належить пріоритет у створенні методу дослідження метрико-геометричних властивостей пласких і просторових відображень досить загальних класів [1].
На думку авторів публікації [2], «роботи Г.Д. Суворова лягли основою нового наукового напряму теорії функцій, присвяченого вивченню класів пласких і просторових відображень з обмеженим інтегралом Дирихле. У цьому напрямку було встановлено глобальні двосторонні оцінки спотворення відносних відстаней, побудовано закінчену теорію простих кінців послідовності областей, що сходяться до невиродженого ядра.
Г.Д. Суворов є творцем ще одного нового напрямку, що лежить на межі теорії функцій і загальної топології. Цей напрямок пов’язаний з топологічними аспектами граничної відповідності при конформному відображенні. Основним об’єктом дослідження тут є виділені Г.Д. Суворовим так звані конформно-інваріантні бікомпактні розширення пласкої однозв’язної області. Він виявив, що конформно-інваріантних бікомпактних розширень області існує нескінченно багато, і дав опис всієї їхньої сукупності в термінах теорії структур».
А ось відгуки закордонних математиків [3].
«Суворов зробив великий внесок у теорію функцій. Працював, зокрема, над теорією топологічних і метричних відображень у двовимірному просторі. Іншою галуззю, над якою працював Суворов, була теорія конформних відображень і квазіконформних відображень».
Георгій Дмитрович велику увагу приділяв педагогічній діяльності. Він читав в університеті курси: «Теорія функцій дійсного змінного», «Теорія диференціальних рівнянь», низку спецкурсів. Мав здатність точно, ясно і доступно викладати складний матеріал. Студенти відгукувалися про Г.Д. Суворова як про «найсправедливішого зі справедливих».
У 1965 р. різко змінилося життя Г.Д. Суворова. У Донецьку рішенням урядів УРСР і СРСР створюється Донецький науковий центр і на базі педагогічного інституту – Донецький державний університет. Академія Наук України 1965 р. обрала чотирьох учених дійсними членами і десятьох – членами-кореспондентами АН УРСР за Донецьким науковим центром, зокрема математиків і механіків Лопатинського Я.Б. – академіком, а Гіхмана І.І., Данилюка І.І., Космодаміанського О.С., Суворова Г.Д. і Харламова П.В. – членами-кореспондентами.
У 1966 р. Георгій Дмитрович створює відділ теорії функцій Донецького Обчислювального центру АН УРСР, перетвореного пізніше на Інститут прикладної математики і механіки АН УРСР (ІПММ), і завідує ним до кінця свого життя. Одночасно Г. Д. Суворов керує кафедрою теорії функцій і математичного аналізу в Донецькому університеті.
Г.Д. Суворов доклав багато зусиль для формування кадрового складу кафедри. До роботи на кафедрі математичного аналізу та теорії функцій Георгій Дмитрович залучив викладачів, які працювали в педінституті (доц. Мірошниченка Я.С., ст. викл. Чаусовського Д.М., ас. Галло В.Ф.). За рекомендацією Г.Д. Суворова була залишена для роботи на кафедрі Н.І. Радбель, яка почала навчання в педагогічному інституті. Незабаром вона успішно захистила кандидатську дисертацію. Г.Д. Суворов прийняв для роботи на кафедрі доц. Тригуба Р.М., який захистив згодом докторську дисертацію, після чого понад 10 років керував кафедрою теорії функцій; доц. Паланта Ю.О., наукові інтереси якого належали до трьох напрямів: теорії операторів, гідроекструзії, евристичних методів у навчанні математики. Він очолював кафедру шість років.
Розуміючи, на скільки складним буде процес перетворення провінційного Донецького педагогічного інституту на сучасний класичний університет, реально оцінюючи стан науково-педагогічних кадрів у галузі математики в Донецьку, Георгій Дмитрович ухвалює нетривіальне рішення – запропонувати здібним студентам-математикам старших курсів Томського університету перевестися в Донецький університет. І разом зі своїм учителем до Донецька приїжджають доцент Овчинніков І.С., аспірант Луференко В.П., студенти Міклюков В.М., Кругликов В.І., Михайлов О.П., Суворов С.Г., Бальмін Д. Перші двоє з перерахованих студентів захистили спочатку кандидатські дисертації, а потім і докторські.
Особливо потрібно сказати про талановитого учня Георгія Дмитровича професора Міклюкова Володимира Михайловича (1944-2013) – великого фахівця в галузі математичного аналізу та теорії функцій, творця наукової лабораторії «Надповільні процеси».
У Донецьку тривала плідна науково-дослідницька діяльність Георгія Дмитровича. На думку фахівців, його роботи в донецький період цікаві і значні, вони відкрили нові шляхи в теорії функцій і поставили нові проблеми. Його результати у створених ним напрямках, в основному з кінця 1960-х років, коли він працював у Донецьку, мають особливе значення.
Г.Д. Суворов та В.Ф. Галло під час наукового семінару
У Донецький період роботи під керівництвом Г.Д. Суворова кандидатські дисертації захистили В.М. Миклюков, В.І. Кругликов, В.П. Луференко, О.В. Іванов, Ю.В. Помельников, О.І. Гольдшмідт, В.Ф. Галло та ін. Загалом Георгій Дмитрович підготував 14 кандидатів наук, з яких четверо стали докторами.
Велику організаційну роботу проведено Г.Д. Суворовим як головою оргкомітету шести Донецьких колоквіумів з теорії квазіконформних відображень, їхніх узагальнень і застосувань, проведених у 1968-1978 роках відділом теорії функцій ІПММ АН УРСР і кафедрою математичного аналізу та теорії функцій Донецького державного університету. Організатори колоквіуму ставили за мету – зібрати спеціалістів, які працюють у плані школи М.О. Лаврентьєва з геометричної теорії квазіконформних відображень та її безпосередніх узагальнень, розглянути сучасний стан теорії та обговорити її проблематику на найближче майбутнє.
Г.Д. Суворов був неординарною людиною. Він володів живим, допитливим розумом, невичерпною енергією і самовідданою працьовитістю. Зустрічі з ним були справжньою школою духовного зростання для учнів і колег. Великий ерудит і бібліофіл, Г.Д. Суворов добре знав давню й сучасну літературу, сам писав вірші. Він зібрав прекрасну бібліотеку художньої та наукової літератури і книжок із мистецтва, невелику колекцію монет, а потім більшу колекцію медалей. Крім цього, Г.Д. Суворов збирав і старовинні книги. Любив імпровізації на піаніно. Він був єдиним математиком світу, кого видатний вітчизняний композитор Д.Б. Кабалевський, тоді голова оргкомітету IX Міжнародної конференції Міжнародного товариства з музейного виховання дітей та юнацтва (Москва, 1970), запросив взяти участь у її роботі. Перебуваючи на цій конференції, Г.Д. Суворов виступив із 45-хвилинною доповіддю «Спільність функцій мистецтва і науки в процесі освіти і виховання дітей та юнацтва», яку було опубліковано окремою брошурою не тільки російською, а й англійською, німецькою та французькою мовами.
Георгій Дмитрович Суворов помер 12 жовтня 1984 року, похований у Донецьку на Мушкетівському кладовищі.
Чудовим пам’ятником Г.Д. Суворову стала його книжка «Про мистецтво математичного дослідження», видана 1999 року, за 15 років після його смерті. Ця книга перегукується з відомими творами Ж. Адамара і Д. Пойа про психологію і методологію творчої роботи в галузі математики.
«Творчий процес математика схожий на творчий процес поета, художника, композитора… Це здатність в одиничному знаходити загальне, основне і закономірне… Потрібно побачити передчуттям, інтуїцією і зодягнути побачене в сталеві обладунки доказу».
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ